ІІ. Модернізація України: соціально-економічний вимір

В суто змістовному плані соціально-економічна модернізація означає вирішення трьох взаємопов’язаних проблем, а саме: модернізація державної економічної політики, модернізація виробничо-технологічної бази економіки, модернізація системи соціального захисту населення в широкому розумінні цього слова. Інструментом соціально-економічної модернізації є здійснення цілої низки реформ, спрямованих на запровадження найбільш ефективних принципів, механізмів та форматів управління соціально-економічними процесами в країні.

Завдання будь-якої держави за умов глобалізації, на нашу думку, принципово не змінюються, але, звичайно, змінюються інструменти їх реалізації. Тому динамічне зростання національної економіки в світлі посилення глобалізаційних процесів та процесів регіональної інтеграції як їхньої невід’ємної складової вимагає від України постійних зусиль, спрямованих на реальне забезпечення:

Стабільна та раціональна фіскальна система країни є основою ефективної реалізації державою своїх функцій у ринковій економіці. Побудова такої системи є безумовним імперативом економічної модернізації України. 

Фіскальна експансія на центральному рівні загострила проблеми місцевих бюджетів. Стрімко підвищені протягом короткого часу параметри видатків місцевих бюджетів, що встановлюються на центральному рівні, та відсутність адекватних доходів місцевих бюджетів призвели до недофінансування делегованих повноважень та обмеження можливостей місцевих бюджетів фінансувати власні повноваження. У свою чергу, це негативно впливає на якість суспільних послуг, що надаються на місцевому рівні.

Ми впевнені у необхідності переходу до режиму інфляційного таргетування в середньостроковій перспективі. Такий режим означає, що НБУ за допомогою дисконтної ставки фактично регулює вартість грошей в економіці та через механізм монетарної трансмісії відповідно впливає на рівень інфляції й темпи економічного зростання. Такий перехід потребує здійснення цілої низки підготовчих кроків як з боку Національного банку, так і Уряду, в тому числі враховуючи високий рівень доларизації національної економіки.

Держава повинна послідовно позбавлятись функцій регулювання та адміністрування в сферах, функціонування яких може бути забезпечено ринковими механізмами або неурядовими інституціями. Водночас, держава повинна утримуватись від будь-яких кроків та рішень, які обмежуватимуть права приватних власників, викривлюватимуть дію ринкових сил та механізмів, обмежуватимуть добросовісну конкуренцію. Такі рішення можуть прийматись лише за надзвичайних обставин, причому їх ухвалення потребує спеціальної процедури.

Країна повинна перетворитися з суспільства, яке живе за рахунок різного роду трансферів та пільг, на суспільство, яке  утримує себе за рахунок ефективної праці. Очевидно, що сучасна модель української держави, яка базується на патерналістській ідеології, основою якої є масштабний перерозподіл коштів переважно у вигляді різного роду трансферів, має змінитись на модель, яка базується на переважно на інвестиціях в розвиток людей та зміну умов їх життя.

Чинна пострадянська система охорони здоров’я вже вичерпала свій ресурс розвитку: у своїх нинішніх організаційних формах вона не забезпечує виконання своєї суспільної місії, тоді як держава об’єктивно не може належним чином профінансувати її функціонування. До цього часу зберігається типова для радянських часів структура організації та управління галуззю. Медична допомога надається переважно на найдорожчому рівні – в лікарнях, роль первинної ланки охорони здоров‘я залишається незначною.

Cьогодні інфраструктура України знаходиться в стані, близькому до критичного. Це означає, що українська інфраструктура, фактично є чинником, що стримує економічне зростання. Тому держава повинна зосередити свої зусилля на розвитку інфраструктури (транспортної, телекомунікаційної, передачі енергії тощо). Відповідні інвестиції мають реалізовуватись у такій часовій та просторовій послідовності, щоб удосконалення інфраструктури максимальною мірою позитивно впливало на інвестиційні рішення приватних економічних агентів, в тому числі іноземних інвесторів.

Метою модернізації галузі комунальних послуг є забезпечення доступу всіх верств населення до якісних послуг за економічно обґрунтованими цінами. Недосконалість системи управління житлово-комунальним господарством України, зволікання з його реформуванням призвели до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати за ринкових умов і надавати споживачам послуги належного рівня та якості, що в кінцевому плані негативно впливає на рівень життя населення.

Стратегічною метою змін в енергетичному секторі України має бути диверсифікація як джерел енергії (в тому числі альтернативних) та джерел фінансування розвитку цього сектору (кошти міжнародних фінансових організацій, кошти приватних іноземних та національних інвесторів, бюджетні кошти). Вихідним принципом реформи має стати усвідомлення того факту, що економічне зростання потребує не механічного збільшення споживання первинних енергоносіїв, а збільшення пропозиції енергетичних послуг, джерелом яких в тому числі є запровадження енергозберігаючих технологій.

Дотаційний підхід, заснований на самозабезпеченні та збільшенні виробництва, непрозора бюджетна підтримка та система податкових пільг засвідчили свою неспроможність у стимулюванні розвитку високоефективного та конкурентоспроможного вітчизняного аграрного сектору. Відсутність щонайменше середньострокової стратегії планування, непостійний, нерівномірний та неефективний розподіл бюджетних видатків ускладнюють довготермінове планування інвестицій в цьому секторі, а також збільшують ризики для підприємців.

Україна є досить сильно інтегрованою в світове господарство, а тому її соціально-економічний розвиток залежить від динаміки та тенденцій розвитку світогосподарських процесів. Це означає, що Україна повинна мати цілісну та ефективну зовнішньоекономічну політику як інструмент реалізації власних економічних інтересів в глобальній економіці.

Над-експлуатація природних ресурсів та їх нераціональне використання виступає однією з першопричин низької конкурентоспроможності національної економіки, економічної та екологічної кризи та зниження рівня соціальних гарантій. Економічна модель, що склалася в Україні за останні 20 років, призводить до виснаження природного довкілля, утворення величезних обсягів викидів, скидів та відходів, зростання загроз здоров’ю та добробуту людей від природоруйнівного способу господарювання.