Ігор Коліушко. Виступ на круглому столі «20 років становлення держави і нації. Чи може громадянське суспільство ефективно впливати на суспільний розвиток в Україні?»

Я спробую продовжити розмірковування про долю країни і про ситуацію в якій ми зараз опинилися. Я цілком поділяю ті оцінки, які вже прозвучали сьогодні, які неодноразово виголошувалися і раніше про те, що  доля країни і ситуація, яка в ній склалася, – це фатальна комбінація непрофесійності та безвідповідальності влади, за якою може стояти і клептоманія, і «інстинкт кочівника». Ці люди відчувають себе тимчасовими на своїй посаді, на цій землі, у цьому народі і для них головне – це самозбагачення будь якою ціною. І вся країна, і весь народ стають заложниками цієї ситуації. І отже, якщо громадяни України не консолідуються, не згуртуються, не навчаться, як суспільство, протидіяти узурпаторським тенденціям тих чи інших груп, будь то олігархія, будь то бюрократія тощо, то ми як суспільство, як країна не маємо майбутнього.

Якщо говорити про Громадянську Асамблею України, то як я розумію, - це досить необ’єднана, неорганізована сукупність кількох сотень громадських організацій, які мають різні цілі. Я був на попередніх  Асамблеях і загальне враження в мене приблизно таке, що частина людей приїжджають, тому що надіються на те, що може їм там вдасться  знайти якісь контакти, виходи на нові гранти. Частина людей приїжджає тому що просто хочуть приїхати в Київ,  а там оплачується дорога і їм цікаво, а частина людей дійсно приїжджають з думками з ідеями.  Тобто – це достатньо різноманітна структура, але, тим не менше, на загал, вона так само відображає стан нашого суспільства і власне ту частину, яку можна назвати організованою частиною суспільства.

Що могла б робити Громадянська Асамблея України? Мені здається, що в теперішній ситуації її зусилля мали б бути спрямовані у кількох напрямках. Спробую їх окреслити.

Але перед тим, я хочу підтримати думку, яка прозвучала у виступі пані Олександри Кужіль, щодо фактично кризи лібералізму. Я завжди вважав себе лібералом за світоглядом і політичними поглядами, але,  в продовж двох останніх років, читаючи літературу, спостерігаючи за тим що відбувається в нас, що відбувається в багатьох країнах Європи, я почав приходити до впевненості, що класичний лібералізм фактично демонструє свою неспроможність. Це зовсім не те,  як колись  писав Фукуяма, що ліберальна демократія перемогла, то це і кінець історії. Навпаки, сьогодні можна говорити про те що класичний лібералізм втрачає можливості регулятивного впливу на суспільство, які триматимуть суспільство в певних цивілізаційних межах і забезпечуватимуть йому поступальний розвиток. Олігархізація, яку не зупиняє класичний лібералізм, фактично сьогодні стає перешкодою до розвитку суспільства і не та важливо вже, в який бік ця нестабільна ситуація хитнеться, чи в бік якогось там неофеодального олігархічного феодалізму, чи в бік стихійного бунтарства проти загроз олігархічного феодалізму. І то, і то є руйнація суспільних устоїв, руйнація демократії, руйнація суспільства, яке гарантує права людини, а це власне те, заради чого ми повинні працювати. Це така просто ремарка, я не міг втриматися, тому що був здивований що О. Кужель так само про це сказала.

Так от, повертаючись до того, в яких напрямках повинна сьогодні, на мій погляд, працювати сукупність громадських організацій, об’єднаних під егідою Громадянської Асамблеї України.  

По-перше, самоорганізація громадян, сприяння модернізації етичних відносин між людьми. Якщо ми не будемо про це говорити, якщо ми не виробимо якісь засоби впливу на  цю ситуацію, ми нічого не досягнемо. Сьогодні можна скільки завгодно міняти людей при владі, можна навіть міняти і людей, і структури але в решті решт, якщо в нас буде залишатися на такому ж рівні повага до етичних цінностей, яка сьогодні існує, ми ніколи не подолаємо корупцію, ми ніколи не навчимося поважати інтелект при владі, ми ніколи не забезпечимо можливість будь-якому професіоналу взагалі реалізувати себе при владі, а це значить ми не матимемо можливостей для розвитку. Тому власне самоорганізація громадян, як організаційна форма насамперед модернізація етичних відносин мала би початися з самого низу, з того, як ми поводилося в своєму дворі, під’їзді, в своєму селі і завершуватися звичайно тими питаннями, як ми ставимося до політиків і як ми ставимося до виборів і т. д. Чи вибори - це для нас чергова нагода заробити кому гречку, а кому пару десятків тисяч доларів це вже хто на що навчився. Чи вибори - це час і місце де вирішується доля країни. Оце те питання, на яке  повинно сьогодні акцентувати увагу організована громадськість.

Другий напрямок - це боротьба за децентралізацію і зміцнення місцевого самоврядування. Я міг би довго розказувати і пояснювати, що в умовах нашого людського матеріалу, який ми маємо, ми не маємо жодного шансу розвиватися, як централізована держава. Для цього потрібно мати зовсім іншу якість і кількість фахово підготованих спеціалістів при всіх державних посадах. Тому, тільки завдяки децентралізації, ми можемо отримати шанс, що в окремих місцях, в окремих точках, появляться люди які вміють щось зробити, а всі інші дивлячись на них будуть вчитися і повторювати.

До речі наслідування, як я образно називаю «приклад сусіднього села» - це єдиний метод навчання, який у нас спрацьовує. Ні лекції, ні навчання, ні поїздки за кордон,  як показали ці двадцять років, - вони не є ефективними в нашому суспільстві. Спрацьовує тільки  приклад того, що  «сусід зміг зробити щось, а я ж нічим не гірший, більше того я зроблю ще краще». І тоді починається дійсно якийсь прогрес і якась тенденція до покращення.

Але при цьому ми повинні розуміти що серйозно децентралізувати повноваження і децентралізувати фінанси неможливо без адміністративно-територіальної реформи. І громадськість сьогодні повинна стати, на мій погляд, флагманом, який переконує суспільство в тому, що адміністративно-територіальна реформа, це не якась там чергова видумка влади, а це власне життєва необхідність для нашої країни і це треба вимагати, в тому числі, від будь якої влади якою б вона не була, навіть від тих кочівників які є сьогодні.

 І третій напрямок роботи - це вплив вже безпосередньо на діалог із політикумом.

Як би це не було неприємно співпрацювати сьогодні з владою (я так розумію тенденції які виразила пані Олександра),  але мені все таки здається,  що кращим є займати проактивну позицію, навіть у відносинах з такою владою. Тобто не просто казати що їхні кроки, їхні пропозиції, їхні законопроекти є погані. Цього мало. Краще, якби ми давали альтернативи і потім показували, що от наша альтернатива була така, вона давала то-то, то-то, а ви сякі перетакі зробили зовсім не так. Це перше.

Друге. Опозиція. Ми маємо сьогодні, я б сказав, не набагато кращу ситуацію у нашій опозиції, тому що вона абсолютно не виконує оцієї проактивної ролі щодо вироблення державної політики. Навіть, якщо, на наступних парламентських виборах, опозиція ставить  задачу, не просто отримати мандат для себе коханого, а задачу отримати більшість у верховній раді. Я думаю, тут будь який політтехнолог підтримав би мене, що досягнути цього можна тільки одним способом - об’єднавши зусилля і спозиціонувавши на виборах ситуацію, як це вже не один раз в нашій історії було, на «чорне – біле». Є, припустимо, «біла влада» і «чорна опозиція» -  назву так. Немає значення, хто білий, а хто чорний. Але, тільки в такому позиціонуванні ми маємо можливість змінити більшість і вплинути на ситуацію в парламенті, а відтак і в усій країні. І, звичайно, будь яка консолідація опозиції, власне, будь яка політична активна позиція, не може бути активною не може бути реалістичною, якщо в основу вона не покладе якийсь план сценарій розвитку країни. Я  особисто не раз і не одному політику сказав, що до тих пір поки ви не задекларуєте чітко свої плани, поки я не побачу ваших тіньових кабінетів поки я не знатиму, хто в кожного з вас є в тіньовому кабінеті міністром юстиції (це стосується моєї сфери діяльності), я ніяким чином не зможу з вами співпрацювати, тому що я не знаю, хто ви такі. Всі ваші обіцянки і виступи на мітингах -  це, з професійної точки зору, є абсолютне ніщо. Але, коли це говорять одиниці, політики відмахуються від цього. Якщо це буде говорити сотні громадських організацій, вони не зможуть з цим не рахуватися. Ми мусимо заставити власне розробляти кваліфіковані стратегії суспільного розвитку, дискутувати щодо їх елементів, щодо їх реалістичності і тільки з ними виходити на вибори. Отаких три напрямки мені видається є пріоритетними для роботи Громадянської Асамблеї України.

Дякую.