Громадянська Асамблея України: чому і навіщо?

Декілька місяців в Україні вирують політичні пристрасті – триває політична криза.

 

Майдан 31 березня 2007 р. та перший Указ Президента про розпуск Верховної Ради започаткував у суспільстві нову хвилю активного та прискіпливого обговорення проблем діяльності влади, політикуму. 

 

Відтоді точаться запеклі дискусії щодо причин такого розвитку подій, шукаються винні, кожна політична сила покладає відповідальність за стан справ на своїх опонентів. Але всі твердять, що діють для народу, в інтересах народу та від імені народу. Суспільство втомилося від блюзнірства багатьох з них, вони бувають переконливі хіба що у критиці своїх опонентів. Люди, які обрані ухвалювати Закони, публічно їх порушують, подаючи громадянам надто небезпечні приклади маніпулювання правом. Варто враховувати, що у суспільстві ще не склалися стійкі традиції поваги до Закону, а дії політиків гублять паростки таких традицій та навичок. Певною мірою існуючи події – віддзеркалення проблем суспільства – не повага до Закону, відсутність імперативної установки його дотримуватись, не повага до суду як інституції. У суспільстві ще надто поширене „двоємисліє”. За розмовами про дотримання Конституції – йде її тотальне порушення. Суспільство стає заручником безвідповідальних дій влади, яка намагається маніпулювати справжніми інтересами громадян.

 

На це накладається відсутність поличної культури, брак відповідальності перед суспільством у переважного числа цих діячів.

 

При цьому політики вважають себе єдиними повноважними рятівниками та захисниками народу. Політики зловживають своїм статусом представників народу, виразників їх інтересів, самонадійно рахуючи, що народ тільки їх наділяє правом репрезентувати його інтереси. А громадяни, тим не менше, чим далі, тим більш байдуже спостерігають за цими баталіями, зневіряючись у всіх політиках та у їх спроможності зробити щось корисне. Спостерігають доволі пасивно, бо мабуть дається взнаки ще радянське переконання, що добробут мають громадянам зробити „партія та уряд”, тобто влада. Багатьом громадянам, особливо в деяких регіонах, ще хочеться вірити, що саме від влади і тільки від неї залежить, яким буде їх життя.

 

Все зазначене свідчить про хворобу суспільства, а одна з її ознак – страшна девальвація моральних цінностей. Така ситуація загрожує безпеці держави та суспільства, ставить його на межу виникнення штучних суспільних конфліктів, для яких реальні передумови насправді відсутні.

 

Натомість інтереси суспільства можуть представлятися не тільки політиками, Є й інші способи (канали) представляти інтереси та думки громадян, крім репрезентації їх політиками та шляхом безпосередньо участі у виборах, коли тих самих політиків обирають. Це роблять і журналісти, і профспілки, якщо вони не штучно створені, політологи. А також громадські організації, які утворені ініціативою самих громадян. Вони те ж певною мірою представляють інтереси суспільства, опікуються нагальними його проблемами. Проте голос громадських організацій – не окремих, а як спільноти – у дискусіях, що точаться, ще досі не пролунав.

 

Є ще одна причина, чому на громадські організації покладається роль репрезентанта суспільства. Хотілося б підкреслити, що покладати відповідальність за всі негаразди політичного життя країни лише на політиків було б не зовсім справедливо. Адже варто звернути увагу на те, що в українських реаліях є ще один цікавий та важливий аспект: за звинуваченнями політиків у безвідповідальності на другий план відійшло питання відповідальності самих громадян, які їх, до речі, й обирали.

 

Очевидно, що в суспільстві бракує рефлексії поза межами політикуму, з’ясування та розділення відповідальності між політиками і самим суспільством. То ж суспільство має і право, і обов’язок і необхідність відрефлексувати поза політикумом. І один з природних шляхів для цього – через виявлення позиції громадських організацій. Тим самим водночас полишаючи політикум монополії на вирішення долі країни.

Усвідомлюючи свою роль та відповідальність, спільнота громадських організацій України вирішила провести своє загально національне зібрання, на якому спробувати знайти відповіді на болючіші питання сьогодення та визначити, що потрібно робити, в першу чергу – політикам. Визначити, які вимоги суспільство має висунути до них, яка у цьому процесі має бути роль громадських організацій як представників суспільства.

 

Ось ЧОМУ виникла ідея проведення Громадянської Асамблеї України – ГАУ.

 

Спроби знайти відповіді на друге питання щодо ГАУ – НАВІЩО? – у другій частині статті.

 

 

 

Головним чинником проведення Громадянської Асамблеї України стала потреба громадських організацій виявити та проголосити свої позиції щодо подій у політичному житті країни.

 

Початок ініціативи було покладено у квітні, коли представники низки організацій утворили Оргкомітет ГАУ, який згодом розширився до 32 осіб. Засідання Оргкомітету відбувалися у постійно змінюваній політичній ситуації. Деякі пропозиції, вироблені на одному засіданні Оргкомітету, на наступному вже ставали не актуальними. Стало очевидним, що збирати потужний форум громадськості, аби відреагувати на поточну політичну ситуацію – не доцільно, та й не можливо. То ж потрібно сконцентруватися на більш-менш стратегічних проблемах та питаннях.

 

Для Оргкомітету було також важливим, аби до обговорення долучилися якнайширші кола громадських організацій. Тому було вирішено, що проведенню ГАУ у Києві передуватимуть регіональні зібрання (конференції) громадських організацій, на яких обговорюватимуться ті ж самі питання. Ці зібрання спробують сформулювати відповіді на питання з урахуванням своєї місцевої специфіки та розуміння проблем. Головними питаннями для обговорення у колі громадських організацій були визначені такі

Відповіді на ці питання вбачаються надто важливими, бо ж коли немає вірного діагнозу, немає й ефективного лікування. Великою мірою від того, хто цей діагноз ставитиме, залежить й ефективність наступних дій. Чи варто суспільству покладатися на те, що добрим лікарем для нього зможуть бути ті ж самі політики? Адже їх компетентність та фаховість останнім часом перебуває під великим сумнівом.

 

Проте виявлення позиції громадськості – не єдина мета зініційованого заходу.

 

Варто усвідомлювати, що у вирішенні проблем суспільства немає простих рецептів, які б давали остаточні результати. Кожний крок, кожне досягнення – це лише чергова сходинка у довгому та безсумнівному важкому шляху перетворення суспільства.

 

Найближчим кроком мають стати вибори. Які є вимоги громадськості до передвиборчої кампанії, до формування списків кандидатів у народні обранці? Якою має бути роль громадськості у цих виборах, аби вони не стали черговим втраченим шансом для суспільства отримати дієздатну та відповідальну владу?

 

Саме відповіді на ці питання те ж є одною з головних цілей проведення ГАУ та регіональних конференцій громадськості.

 

При цьому варто бути надто обережними у сподіваннях, що ці вибори багато чого вирішать, дадуть остаточні відповіді на болючіші питання. Скоріше буде навпаки. І сильно можуть помилитися ті, хто чекає суттєвих змін після виборів. Ці вибори можуть стати лише передумовою змін, можуть стати (а можуть й не стати!!!) першим кроком до переходу в іншу якість суспільства. Вони можуть лише надати шанс. До речі, не тільки для політиків, але й для громадян.

 

Тут роль громадських організацій суперважлива: як суспільство скористається результатами виборів? Події 2004-2007 років свідчать про те, що суспільство втрачало шанс за шансом. Так, це робили політики. Але можливо, проблеми не тільки в політиках, а в тому, як громадяни ставляться до політиків, до їх дій. Тобто проблеми й в самих громадянах? Спробувати знайти підходи і в цьому колі питань має ГАУ.

 

Громадські організації мають активно долучитися до визначення правила гри, за якими будуть діяти політики та жити суспільство як під час виборчої кампанії, так і після неї. Саме вони мусять домагатися „дискваліфікації” тих політиків, хто порушує ці правила, вимагати від них дотримання етичних норм, впровадження, наприклад, накладення табу на публічні образи вищих інституцій держави та високих посадових осіб політиками та високопосадовцями. Нам соромно дивитися, як політики лаються? А хто може запропонувати – не теоретично, а на практиці – більш моральні стандарти дискусій та публічних виступів? Чи зможе стати таким взірцем проведення ГАУ?

 

Важливим стратегічним питанням є доля Конституції.

 

Багато хто вважає, що Конституція потребує змін. Але якщо ці зміни готуватимуть знову політики, є великий ризик, що вони знову будуть її пристосовувати „під себе”, на нас знову з часом чекатимуть нові кола конституційних баталій. І другий небезпечний, більш вагомий чинник – будь-яка Конституція тільки тоді варта вшанування та дотримання, коли її норм суворо дотримуються в першу чергу самі політики. Але і громадяни також. Будь-які зміни до Законів, навіть найкращі, мало чого варті, якщо не буде імперативом суспільного та політичного життя безумовне дотримання її норм.

 

 

Вартий уваги ще один аспект. Наголос на суворому дотримання закону виправданий, коли Закони сприяють справедливості, відтворюють справедливі стосунки та моральні цінності, коли вони моральні. Заклики дотримуватись Конституції, яка є на думку багатьох політиків та громадян, недолугою, клочкуватою, яку потрібно на кожному кроці тлумачити, є морально сумнівними, а іноді просто безглуздими. Якщо Конституцію змінювати, то яким чином? Який алгоритм оновлення Основного закону країни запропонує ГАУ? Чи буде така позиція консолідованою?

 

Доречно зауважити, що актуальною є не тільки змістовна складова запланованого зібрання громадських організацій, а й процедурна. Тобто важливим є не тільки пошук точок зору, вироблення рекомендацій та вимог. Важливим є й той шлях, яким це буде досягатися. Важливі спроби громадських організацій діяти спільно та злагоджено, виявити та відчути рівень самоорганізації в умовах, коли немає нормативних та зовнішніх регуляторів взаємодії, а є лише власне розуміння проблем, бажання знайти шляхи до їх вирішення та наявність (або, можливо, іноді й відсутність) культури спілкування у таких спільнотах. Чи ми можемо згуртуватися, чи можемо, не втрачаючи різноманіття, виразно говорити, чути одне одного та врешті-решт домовлятися? Проведення ГАУ може надати відповідь і на ці питання.

 

Є великі сподівання організаторів заходу, що проведення Громадянської асамблеї дозволить перевірити силу та мобілізаційний потенціал громадянського суспільства в Україні, а також сприятиме узагальненню досвіду громадської діяльності в умовах загострення політичної кризи.

 

Це важливо, аби спробувати сформулювати та пред’явити політикам вимоги до їх діяльності. Однак ще важливіше – мати такий досвід співпраці та взаємодії надалі.

 

Проведення ГАУ має сприяти кращому розумінню та усвідомленню громадськими організаціями своєї ролі у суспільстві, а також і відповідальності за те, що відбувається у країні.

 

Варто спитати себе: чи ми вже здатні відступити від міфів про себе, з якими жиди десятиліттями? Чи ми зможемо як суспільство дивитися на себе без ілюзій? Сприймати себе як спільноту, в якій кожний з її членів несе частку відповідальності за всю спільноту?

 

Вартий уваги й такий погляд на кризу, яка виникла у політичному житті країни.

 

Сьогоднішня політична криза несе в собі не тільки негативні наслідки. Суспільство має розумно її використати і перетворити цей переломний момент в шанс власного оновлення і оздоровлення. Ця криза створює умови для виходу на більш високий рівень і розуміння ситуації, і відносин у суспільстві. Але сама по собі криза не вирішує проблем, вона їх тільки рельєфно виявляє. Вона – тільки шанс отримати позитивний результат, а не сам результат.

 

Ясно, що в сучасних реаліях недовіри і доволі високого розчарування громадян в спроможності державних інституцій організувати суспільство на пошук шляхів виходу з цієї скрутної політичної ситуації, своє слово має сказати українське громадянське суспільство і його головний сегмент - мережа НУО. Ця криза надає шанс для НУО проявити свій творчий потенціал, продемонструвати свою відповідальність за країну та стан в ній.

 

Нарешті, ГАУ має також підтвердити доволі знайому тезу, а саме: політики змінюватимуться лише під тиском з боку громадян, з боку суспільства. І тут роль НУО надзвичайно важлива як інструментів „оформлення” вимог суспільства до політиків

 

Політики мусять відчувати тиск і залежність від громадян не тільки у передвиборчий період. Нагальною є потреба, аби політики постійно відчували залежність від суспільства, яке значною мірою репрезентують громадські організації. Чи зможе цю тезу підтвердити ГАУ?

 

Сподіваємось.

 

Олександр Букалов, „Донецький Меморіал”, Донецьк, 04-09.07.2007

Tweet