3. Журналістика – основа відкритого суспільства

Треба констатувати, що нині стан української журналістики та українських ЗМІ досить умовно можна назвати незалежними та професійними. Тому є кілька головних причин.

Залежність медіа від впливів. На 19 році незалежності в країні все ще зберігається достатньо велика кількість державних та комунальних ЗМІ. Держава в особі конкретних посадових осіб досі не може позбутися тоталітарної звички контролювати їхню редакційну політику або практикувати політику подвійних стандартів до більш чи менш лояльних до влади медіа. Неупереджений аналіз діяльності Національної ради з питань телебачення та радіомовлення свідчить, з одного боку, про надмірну прискіпливість всупереч навіть законодавству до одних ТРК (наприклад, вимога 100% українізації телерадіоефіру), і з другого боку – про повне ігнорування нею фактів порушення окремими мовниками ліцензійних вимог та умов ліцензії, зокрема і щодо дотримання законодавства про рекламу.

Незважаючи на існування поодиноких прикладів – як на національному, так і регіональному рівні – розвитку медіа як успішних бізнес-проектів, все ж таки треба сказати, що в цілому за майже два десятиліття медіа так і не стали в Україні самодостатнім бізнесом, а розглядаються власниками-олігархами як інструменти політичного впливу.

Це нормально, коли головні прибутки українським ЗМІ приносить пряма реклама. Втім, в Україні останніми роками загрозливих обсягів набула так звана «джинса» – прихована реклама. Крім того, що бюджет не отримує мільйонів гривень в якості податків з реклами, громадськість вводиться в оману по суті рекламними, а по формі журналістськими матеріалами. Читач / глядач не може розібратися, де проплачена, а, значить, упереджена інформація, а де збалансований нейтральний матеріал. Журналісти не знаходять в собі сил та принциповості цьому опиратися. Держава не робить жодного кроку для подолання цієї практики, медіа залежать від тіньових грошей, а редакційна політика ЗМІ визначається крізь призму корупційних відносин їхніх власників. Бездіяльність Національної Ради з питань телебачення у цьому питанні та цинічно-відверте небажання правоохоронних органів розслідувати такі факти розбещують медіа власників і менеджерів та спотворюють призначення медіа в очах журналістів.

Незважаючи на взяті зобов’язання при вступі до Ради Європи, ігноруючи рекомендації десятилітнього моніторингу ПАРЕ щодо забезпечення свободи преси, українська влада так і не спромоглася впровадити реальні зміни через брак політичної волі до радикальних реформ і спокуси контролювати медіа.

Ці тенденції чітко простежуються в діях всіх гілок влади: Парламент не  враховує стандартів свободи слова і преси при вдосконаленні законів і покладає на журналістів надмірні вимоги, зокрема, прийнявши Закон «Про захист суспільної моралі» з ворожими до свободи обігу інформації принципами та внісши зміни до Цивільного кодексу щодо збільшення розміру моральної шкоди за поширення інформації про вельможних осіб. Діяльність Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі є безпрецедентним впровадженням цензури з боку державного органу з метою захисту моральності населення. Судді досі постановляють рішення проти журналістів, не розмежовуючи факти від оціночних суджень тощо.

Багато українських журналістів фактично ними не є. Вони не мають достатньо освіти, життєвого досвіду, розуміння місії професії та бажання і навичок опиратися тиску. Через це на них легко впливати.

Всі ці наведені вище фактори у сукупності унеможливлюють становлення вільних ЗМІ в Україні.

Слабкість медіа як вартових демократії та провідників нових ідей, низька професійна якість ЗМІ та журналістської праці обумовлена:
тиском вітчизняного медійного квазіринку, який в умовах відсутності справжньої чесної конкуренції, розвинутого рекламного ринку, розділу рекламних відділів видань та ньюзрумів – нав’язує ЗМІ та журналістам необхідність «пожовтіння» їхньої продукції, заниження стандартів якості на догоду низьким смакам тощо;
відсутністю традицій та навичок професійної демократичної журналістики в молодій українській державі, нерозуміння журналістами, редакторами та власниками ролі та значення медіа в сучасному відкритому суспільстві;
невибагливістю аудиторії до продукту, що виробляється вітчизняними ЗМІ;
відсутністю потужних некомерційних ЗМІ – перш за все суспільного телерадіомовлення, які б демонстрували зразки якісної та соціально відповідальної журналістики, змушували б комерційні медіа та журналістів, що в них працюють, конкурувати з продуктом високого гатунку, боротися за увагу привабливої для рекламодавців добре освіченої та платоспроможної аудиторії.
Найнеобхіднішими кроками влади у сфері медіа після президентських та інших виборів 2010 р. в органи влади мають бути наступні.

1. Прояв реальної політичної волі новообраного Президента, провідних політиків та керівників держави до завершення процесу створення дієвої та справді незалежної від впливу держави та великого бізнесу системи суспільного мовлення в державі. Має існувати консолідація зусиль уряду і парламенту у пошуку та втіленні привабливих форм зменшення кількості державних та муніципальних ЗМІ через: а) оголошення чіткої та прозорої політики підтримки державою лише ЗМІ, орієнтованих на аудиторію дітей, етнічних меншин, культурно-просвітницького спрямування, б) посилення мотивації роздержавлення через програми підтримки малого бізнесу.
2. Має існувати політична воля на рішучі кроки проти корупції у ЗМІ у всіх її проявах, активізація діяльності системи правоохоронних та податкових органів щодо виявлення порушень рекламного та податкового законодавства і притягнення винних посадових осіб теле-радіокомпаній до відповідальності за законом.
3. Треба спонукати членів Національної ради з питань телебачення та радіомовлення до належного виконання ними повноважень: а) у сфері розподілу частот на різні види мовлення – з урахуванням потреб суспільства, б) у сфері здійснення контролю за дотриманням мовниками ліцензійних вимог та умов ліцензій, рекламного законодавства і закону про вибори.
4. Впровадження дієвих методів захисту економічної конкуренції у сфері телерадіомовлення та друкованих ЗМІ, запобігання та своєчасне виявлення антимонопольних зловживань (наприклад, завищення накладів видань тощо) і ефективна діяльність Антимонопольного комітету України щодо порушників.
5. Приведення у відповідність із рекомендаціями Ради Європи та практикою Європейського суду з прав людини положень Закону «Про захист суспільної моралі» і змісту та напряму діяльності Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.
6. Відмова від спроби державного регулювання медіа сфери в тих питаннях, в яких світовою практикою доведена доцільність та ефективність саморегулювання галузі. Водночас – дієва співпраця державних органів з недержавними, некомерційними організаціями, що працюють у медіа сфері. Залучення представників «третього сектору», незалежних експертів до вироблення державних рішень у медіа сфері та сфері національної інформаційної безпеки. Введення обов’язкового письмового погодження змін у законодавстві, яке регулює діяльність ЗМІ, з профільними об’єднаннями – такими як УАВПП, ІТК, НАМ тощо.
7. Впровадження законодавчих заходів захисту добросовісних Інтернет-провайдерів замість політики встановлення державного контролю за їх діяльністю. Стимулювання виключно добровільної реєстрації інтернет-видань в якості ЗМІ.
Створення реальних рівних умов на медіа ринку для ЗМІ всіх форм власності, українських ЗМІ та ЗМІ інших держав, усунення практики подвійних стандартів. Вирівнювання податкового поля та умов економічної діяльності в галузі друкованих ЗМІ.
8. Забезпечення дотримання різними гілками влади рекомендацій Ради Європи щодо заходів стосовно роботи ЗМІ під час виборчих кампаній, а саме – прояв поваги до ролі медіа і розуміння їхньої суспільної місії.
9. Сприяння підвищенню рівня освіти та виховання журналістів, здатних дотримуватися етичних засад журналістики. Для цього держава має реформувати систему журналістської освіти, беручи за приклад діючі у світі ефективні зразки.
10. Сприяння – через державні програми на конкурсних засадах – створенню інформаційних продуктів, спрямованих на вирішення найгостріших суспільних проблем. В тому числі: виховання дітей, дозвілля дітей та дорослих, розвиток спорту та спортивних секцій для дітей та юнацтва, розвиток дитячої творчості, заохочення інновацій; поширення знань про можливості збереження та захисту довкілля тощо.
11. Сприяння – через державну підтримку на конкурсній основі – проектів ознайомлення аудиторії щодо зловживань у медіа, створенню відповідних книг, проведенню досліджень. Започаткування – спочатку в експериментальному режимі – системи вивчення основ медіаграмотності у школі.
12. Сприяння – через спеціальні державні програми на конкурсних засадах – поширенню використання української мови, заохочення видавництва книжок та друкованих ЗМІ українською мовою.