5. Модернізація сфери культури

Що таке культура?

Існує невизначеність щонайменше трьох понять: культура, модернізація культури, українська культура. Така невизначеність призводить до стагнації культури, культурних втрат, втрати культурних контекстів в Україні, які помилково не вважаються українськими.

Однією з помилок, яка призводить до неефективності українських культурних індустрій, є те, що культуру плутають з мистецтвами. Натомість широко тлумачена культура – це і релігія, і мораль, і цінності, і ідеали, і звичаї, і знання та погляди, й ідеї та традиції. Культура – це стиль життя. Тоді як мистецтво – це одна з форм самовираження. І, як правило, самовираження творчих особистостей, а не всього народу.

Як вияв цілісності й ідентичності, культура спільноти пронизує всі важливі сфери власної екзистенції та життя: її державні й політичні, економічні й соціальні структури, а також всі структури громадянського суспільства, навчальні інституції, мистецтво, спортивне життя і окреслений релігією простір.

Для того, щоб організм політичної нації був ефективним і динамічним, потрібно зберігати чіткий баланс між різними сферами його побутування – економічною, соціальною, державною, політичною, релігійною, а також культурною.

Якщо одна зі сфер побутування спільноти починає домінувати, як от економічна, чи релігійна, то це призводить до неуспішності розвитку спільноти у всіх сферах.

Як показує український досвід останнього часу, економіка не може забезпечити політичної і культурної єдності демократичної спільноти ані сама, ані як домінуюча сила.

Що таке модернізація культури?

Україна проскочила зручні для початку радикальної модернізації моменти у 1991 та у 2005 роках.

Модернізацією в культурному сенсі слова є зміна парадигми, яка має розв’язати суспільству руки. Під парадигмою варто розуміти всю систему цінностей спільноти, яка визначає траєкторію розвитку суспільства.

Які цінності сповідує сучасна українська спільнота? За роки незалежності ми наблизились до цінностей суспільства споживання. Тому українська спільнота дезорієнтована, і, відповідно, дезінтегрована Україна як спільнота, яка не має чітко осмисленої, артикульованої мети.

Мета формулюється у політичних, суспільних та широко тлумачених культурних категоріях. Тому ми повинні досягнути консенсусу щодо цілей модернізації національної культури, які нам треба осягнути. Культура як певна форма навчання покликана розтиражувати ці цінності, адаптувати їх до різного рівня сприйняття і донести до кожного члена спільноти.

Кожна модернізація, як і кожна культура, можуть реалізовуватися тільки у національних формах. Що зовсім не означає збереження вже неефективних, ортодоксальних форм культури.

Що є національним? У найширшому сенсі слова – це і культура праці, і капітал довіри у суспільстві, і соціальний капітал, але разом з тим, і власне мистецтва, як екстремальні форми самовираження не лише окремих членів спільноти, але і спільноти у цілому.

Модернізація цих сфер і є модернізацією культури.

Як показали часи незалежності, українська національна культурна політика виявилася неспроможною, бо не змінила кривої розвитку України зі стагнуючої на висхідну, не стала заборолом перед щораз частішими внутрішніми й імпортованими ззовні кризами.

Розвиток блокують насамперед культурні обмеження. Траєкторія розвитку України за роки незалежності є щонайменше стагнуючою, і явно не висхідною.

Що таке українська культура?

Це одне з найскладніших запитань, яке викличе найбільше дискусій і політичних скандалів. Бо ми повинні дати відповідь на запитання: які національні цінності таки не дають українській спільноті бути ефективною і динамічно розвиватися? А також дати відповідь на запитання – від яких національних цінностей ми можемо і готові відмовитися, а які прийняти? Ми повинні вирішити питання функціонування в Україні англійської мови як основного культуротворчого ресурсу – без реального і досконалого оволодіння цим інструментом (принаймні в науці) ні про яку модернізацію і мови йти не може. А також визначитися щодо російськомовного культурного продукту як частини української культури. І при цьому все ще залишатися українською спільнотою.

Відповіді можуть бути несподівані. Вони можуть гостро суперечити загальноприйнятій на даний момент думці.

Головні завдання культурної політики в Україні

Політичний процес в Україні настільки бурхливий, а ряд питань культурної політики настільки заполітизовано, що спокійно та виважено взятися за модернізацію культури не вдасться. Однак така сама ситуація була і є й в інших країнах. Тому доцільно створити спеціальний орган в межах МКТУ, який, попри зміну урядів, працюватиме над модернізацією всієї країни і культури зокрема.

Працю над модернізацією культури доцільно розпочати зі SWOT-аналізу культурних ресурсів, можливостей, конкурентоздатності культурної парадигми сучасної України.

Особливу увагу треба приділити соціальному капіталу. Ріст соціального капіталу передує всякій модернізації – у тому числі і модернізації культури. Разом з тим, ми повинні враховувати, що прийняття нових цінностей синхронізоване з приходом нової генерації. Загально визнано, що це – близько 20 років. Так само і плоди модернізації ми отримаємо у цій часовій перспективі, вже після того, як зробимо перший крок.

У вузькому значенні культура – це те, чим займається Міністерство культури і туризму України, а саме – мистецтвами та охороною якоїсь частини історичного спадку.

Яким є сучасний мистецький продукт? Для нього характерні: аудіовізуальна домінанта, посилена комерціалізація, посилена політизація; жорстка конкурентостійкість. Але такого роду продукт чи товар поширює і стандартизовані культурні традиції, руйнує локальні ідентичності, що базуються на місцевих традиціях. Тому завданням культурного менеджменту в Україні є провести модернізацію, стати конкурентоспроможним і разом з тим зберегти культурну ідентичність.

Міністерство культури та туризму України (МКТУ) повинне відмовитися від дотаційно-розподільчої системи, яка сьогодні вже практично неадекватна ні умовам функціонування культури, ні новим завданням, які перед культурою поставило життя та завдання творення новітньої української політичної нації і відкритої демократичної держави.

МКТУ повинно переформатувати свою структуру у структуру, адекватну новим умовам функціонування суспільства, економіки, держави та культури.

Українська культурна політика повинна не лише підтримувати високе мистецтво та академічні школи, а створювати сприятливі рамкові умови для культурних індустрій.

Головним завданням МКТУ має бути не стільки визначення художньої вартості культурного продукту, скільки заохочення приватного підприємництва до стратегічних інвестицій у сферу культурних індустрій.

Конкретні заходи для модернізації культурної політики в Україні:
розширити поняття культури до комплексного тлумачення культури як процесу, зорієнтованого на виробництво культурного продукту;
розширити поняття «національний спадок» не лише до матеріальних і нематеріальних об’єктів культури, але й до явищ, процесів та природних і антропогенних цінностей (як-от природні та культурні ландшафти);
переформатувати структуру МКТУ під різке збільшення законодавчих ініціатив у сфері культури, підтримку їх у Верховній раді України та забезпечення як підзаконними актами, так і строгим моніторингом їхнього виконання; створити підрозділ в межах МКТУ, який займався б проблемою модернізації України, включно з модернізацією культурних стратегій;
різко підвищити рівень співпраці МКТУ України з іншими міністерствами економічного блоку з метою заохочення підприємництва до стратегічних інвестицій у сферу культурних індустрій; розширити функції та повноваження МКТУ України, щоб воно перейшло від підтримки мистецтв до стимулювання культури, культурних індустрій; перейти від дотаційно-розподільчої політики в сфері фінансування культури до ефективної політики спеціальних заохочувальних акцій; провести SWOT-аналіз культурних ресурсів, можливостей, конкурентоздатності культурної парадигми сучасної України.

Основні цілі культурної політики: збереження української ідентичності через культуру; збереження української культурної різноманітності; консолідація української політичної нації; розвиток українських культурних індустрій; промоція України у світі; здійснення культурної політики в опорі на: державні органи; органи самоврядування, де у відповідних місцевих громадах й твориться більша частина культурного продукту; персоніфіковане та знеособлене спонсорство; бізнес у сфері культури.

Необхідно здійснювати культурну політику, розподіливши сфери компетенцій всіх цих учасників ринку створення культурного продукту, залишивши державі регулювання ринку культурних пропозицій та підтримку унікальних культурних явищ, а також освіту у сфері культури.