8. Охорона здоров’я

Чинна пострадянська система охорони здоров’я вже вичерпала свій ресурс розвитку: у своїх нинішніх організаційних формах вона не забезпечує виконання своєї суспільної місії, тоді як держава об’єктивно не може належним чином профінансувати її функціонування. До цього часу зберігається типова для радянських часів структура організації та управління галуззю. Медична допомога надається переважно на найдорожчому рівні – в лікарнях, роль первинної ланки охорони здоров‘я залишається незначною.

Малоефективним є компонент попереджання та профілактики захворюваності. Практично незмінною залишилась система планування та розподілу фінансових ресурсів, зокрема асигнування на охорону здоров‘я продовжують розподілятись відповідно до потреб наявної інфраструктури (лікарні, ліжка), а не за результатами діяльності та обсягом наданих пацієнтам послуг. Права пацієнтів не зафіксовані законодавчо, а рівень оплати праці медичних працівників залишається одним з найнижчих в країні, що не відповідає соціальній ролі лікаря. Наслідком цього є низька ефективність функціонування  системи охорони здоров’я, яка не задовольняє сучасних потреб суспільства.

Для того, щоб якісно модернізувати систему охорони здоров’я, необхідно змінити структуру управління цією сферою: Міністерство охорони здоров’я повинно відповідати за визначення норм і стандартів у галузі, тоді як функції фінансування медичних закладів, збору інформації тощо мають бути покладені на спеціально створений Суспільний медичний фонд.

Що стосується механізму функціонування сектору, то необхідно визначити основний перелік медичного лікування та медичних послуг, безоплатне надання яких має бути гарантоване державою для кожної особи. При фінансуванні системи охорони здоров’я потрібно перейти від підходу “утримання закладів охорони здоров’я” до принципу “оплати наданих послуг”. Система оплати праці лікарів повинна базуватись на результатах діяльності. Загалом треба також створити умови для розвитку конкуренції між різними постачальниками послуг з охорони здоров’я. Це вимагатиме чіткого визначення прав власності в секторі охорони здоров’я, лібералізації та комерціалізації управління медичними закладами.

Що стосується безпосередньо медичних закладів (лікарень), то їм треба надати більшої автономності та перейти до їх фінансування на основі глобального бюджету. З часом буде потрібно відокремити фінансування допомоги гостро хворим від фінансування допомоги хворим, що потребують довгострокового лікування. У довгостроковому періоді варто запровадити діагностичні групи як головний механізм фінансування медичної допомоги гостро хворим в лікарнях.

З метою розвитку приватного медичного страхування необхідно ухвалити спеціальний закон про приватне медичне страхування, який би визначав засади функціонування та регулювання цього ринку. Треба також врегулювати питання взаємодії приватного медичного страхування та державного покриття вартості основного (базового) переліку медичних послуг.

Важливим елементом реформ мають стати створення ефективної системи профілактики та раннього виявлення захворювань, боротьби з епідеміями та забезпечення високої якості і безпечності фармацевтичних препаратів, які потрапляють на український ринок.